Цифри чи сенси? Як змінюється логіка вимірювання результатів у роботі з донорами

Цей блог також з’являється на веб-сайті Національна мережа розвитку локальної філантропії.

Daria Rybalchenko, National Network of Local Philanthropy Development

У лютому цього року в місті Танжер, Марокко, пройшла друга зустріч робочої групи Measuring What Matters. Нас гостинно приймав фонд громади Tamkeen Community Foundation for Human Development. Їхні підходи до роботи заслуговують окремого матеріалу, бо це зовсім інший підхід в ставленні до способу роботи вище, ніж до цілі роботи.

Ця поїздка співпала з замороженням фінансування з боку USAID та зменшення підтримки від інших урядів. У цьому контексті тема вимірювання набрала ще більшої ваги. Майже кожна розмова оберталася навколо запитання:

Кому і для чого ми вимірюємо результати нашої роботи?

В одній із попередніх статей я писала про те, як ми в організації вибудовуємо культуру роботи з даними насамперед для себе. Але реальність така, що будь-якій організації потрібно також комунікувати результати донорам. І ось тут виникає ще одне запитання:

Чим відрізняється вимірювання для локальних донорів від вимірювання для інституційних (міжнародних)? Іншими словами, що цінують в ваших даних міжнародні донори, а що локальні? 

Кількість vs Завершеність допомоги

Багато міжнародних донорів оцінюють результативність насамперед через кількість людей, які отримали допомогу, навіть якщо цей показник не завжди свідчить про те, чи вдалося насправді зняти потребу. Часто до цього додається ще один критерій — скільки доларів припадає на одну людину. Безумовно, це може бути одним із маркерів ефективності, проте водночас така логіка часто знижує якість і практичність самої допомоги. Зазвичай подібна методологія не прописана у відкритих документах, і дізнатися про неї можна лише з приватних розмов.

З іншого боку, згідно з нашим останнім дослідженням, небагато локальних донорів активно залучаються до процесу відстеження результатів своїх внесків. Як правило, їм достатньо звітів або подяк від ініціатив, які отримали фінансування. Водночас у розмовах локальні донори розглядають ефективність набагато ширше: для них важливо, як саме проєкт вплинув на громаду загалом, чи дійсно він сприяв вирішенню проблеми, а не просто скільки людей було охоплено.

Цю різницю підходів я особливо відчула під час другої конференції з гуманітарного лідерства в Україні, на панелі, де мала нагоду виступати. Ігор Ліскі, голова наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group, акцентував, що тільки через тестування нових підходів та впровадження інновацій можна досягти реальних змін і забезпечити ефективне використання ресурсів. Локальні донори зазвичай розглядають допомогу саме крізь призму довгострокових змін для громади.

Тому, якщо ви орієнтуєтеся на локальних донорів, варто змінити акцент вимірювання: від фокусування на кількісних показниках до комплексного й довгострокового аналізу впливу. Локальні донори, будучи частиною цієї ж спільноти, залишаються жити поруч після завершення проєкту, тому їх насамперед цікавить не цифра в кінці звіту, а те, чи справді допомога принесла відчутну користь для людей, бізнесу, місцевої влади — і як це змінює життя громади загалом.

Цифри vs Цінності

Розглянемо для прикладу досить класичний кейс — створення місцевого бізнесу або нових робочих місць. Дуже влучно про це пишуть двоє дослідників на платформі The Conversation: чому донорам варто питати у громад, що для них означає успіх.

Один з подібних прикладів озвучував Gabriel Kihara з Kenya Community Development Foundation під час нашої зустрічі. Вони впроваджували програму підтримки працевлаштування для місцевих мешканців. Донор же наполягав, щоб основним індикатором ефективності була кількість відпрацьованих годин кожною людиною, працевлаштованою в рамках проєкту. Це вимагало значних ресурсів від організації: замість зосередитись на якісній підтримці людей, команда витрачала час на заповнення детальної звітної документації.

У нашому власному досвіді — в проєкті «Урожайний Шлях», який підтримують Foundation de France та Bosch Foundation — ми, навпаки, акцентуємо увагу на тому, як змінюється якість життя учасників після отриманої підтримки. Окрім цього, для нас важливо вимірювати, як програма впливає на соціальний капітал у громаді: чи зростає згуртованість, чи зʼявляються нові звʼязки між людьми, чи стають учасники більш активними у ініціативах місцевого фонду громади.

Ці два підходи яскраво демонструють різницю у фокусах: для інституційних донорів часто важливі зміни в цифрах, тоді як для локальних донорів — реальні зміни, на рівні цінностей та відношення людей один до одного.

Бюрократія vs Креативність

Як показує приклад із працевлаштуванням, для інституційних донорів цифри часто є основою оцінки успішності. Але за цими цифрами завжди мають стояти підтверджувальні документи, структуровані звіти, логфрейми, показники виконання. Усе це перетворює команду проєкту на адміністраторів звітності, а не на тих, хто пробує нові підходи чи втілює сміливі ідеї.

Локальні ж донори, навпаки, частіше говорять про інше. Вони рідко просять паперові гори — для них важливі історії людей, зручні у сприйнятті цифри, візуалізації, короткі й емоційні презентації. У сучасному інформаційному потоці важко втримати увагу, тому формат того, як ви демонструєте зміни, має бути не менш важливим, ніж самі результати. Презентація має викликати емоцію, запам’ятовуватись, мотивувати долучатися до спільної дії.

Як локальні організації, ми часто проходили навчання, які фінансувалися інституційними донорами. Саме ці програми формували у нас уявлення про “правильний” підхід до оцінки результатів — де цифри важливіші за сенси, а звіти — важливіші за роздуми про справжній вплив. Ми навчилися жити у цій системі, навчилися мислити мовою логфреймів, таблиць і показників. І часто переконували себе, що це єдино правильний шлях. Бо нас так вчили.

Але сьогодні, коли міжнародне фінансування зупиняється чи скорочується, ми отримуємо чіткий сигнал: настав час переглянути цю систему. Якщо ми хочемо будувати стійкі партнерства з локальними донорами, нам потрібно відмовитися від автоматизованих звичних підходів. Провести власне «unlearning» — розучитися думати лише цифрами, дозволити собі більше творчості та шукати нові, локальні способи вимірювання. Способи, які будуть не просто демонструвати досягнення, а допоможуть нам глибше розуміти зміни в наших громадах.

Авторка статті: Дар’я Рибальченко